Пасека
Василия Ильченко

Информация о материале

Опубликовано: 03 мая 2015

ЧАЙ З МЕДОМ

Василь СОЛОМКА

"Нікому не забороняється додавати ароматний мед в міцний гарячий чай. Медовий аромат все-таки залишиться, а ось цілющі властивості значно зменшаться, тому що мед різко втрачає свої властивості при нагріванні більше 40°С. Про це знають не тільки пасічники, але повинні зна­ти і лікарі. На жаль, знають не всі..."

І.Філіпова "Здоров'я на крилах бджоли"

Цитування подібних рекомендацій можна продовжувати. їх без ліку... І всі бездумно (безоглядно) їх дотримуються. Як підтвердження наводжу наступний фактом. На зібранні пасічників у м. Тер­нополі я запропонував підняти руку тим, хто п'є чай не вприкуску (кидає мед у гарячий чай). Не піднялася жодна (більше ніж із сотні!) рука — всі дотри­муються "рекомендацій". Я також був ка­тегоричним прибічником такого вживання всіма нами улюбленого продукту. Ще б пак — рекомендації підтверджувались резуль­татами досліджень солідних вчених, які викладені в товстих книжках. Ось вони:

-      50 °С — руйнується діастаза — Младенов

-      45 °С — руйнується інвертаза — Младенов

-    60 — 70 °С — інтенсивна втрата аро­матичних речовин — Чудаков

-     1>60 ЗЄ — відбувається інтенсивна деструкція білків, вітамінів, ферментів, ензимів та інших біологічно активних речовин — Чудаков

-    О60 °С — відбувається інтенсивне руйнування ферментів — Темнов

Якщо поглянути на ці дані, то, не за­думуючись, можна сказати — кидати мед у чай не можна ні в якому разі. Це "не за­думуючись...". А якщо все-таки подумати...

По-перше, звертає на себе увагу межа температури в 60 °С... А по-друге — вже ця температура вища за поріг нашої чут­ливості... (кожен може перевірити на собі). Звертає на себе увагу і слово "інтенсивне", і виникає питання: "А як швидко?", "Наскільки ж все "воно" руй­нується, поки ми чай вип'ємо?"

Оскільки ніхто цього не досліджував, давайте разом "подумаємо".

Як ми заварюємо чай? Заливаємо листочки абу цурупалки чаю крутим

кип'ятком (100 °С) і чекаємо 3 — 5 хв, поки чай настоїться. Температура за цей час прогресивно знижується до 80 — 90 °С. Після того як чай настоявся, йо­го можна (потрібно) споживати. Для ць­ого ми його наливаємо в чашки (холодні, як правило), і температура його змен­шується ще на 5 — 10 °С. Але ж при тем­пературі 70 °С продукти також ніхто не вживає (шкіра в роті облазить). І лише коли температура вашого (нашого) чаю досягне (опуститься) десь до 60 °С, а то й нижче, його можна вживати. Але ж він у нас ще не солодкий. Ось тепер, а ніяк не раніше, в нього можна кинути мед. "Не можна, діду. Що ви кажете. Руйнуються ж ферменти, втрачаються ароматичні ре­човини... Ви ж самі вище привели он які докази!" Так — і руйнуються, і втрача­ються. Але ж наскільки і як? Для цього давайте розглянемо, як же швидко вони (ферменти) руйнуються і куди аромати втрачаються... Наводжу результати фун­даментальних досліджень J.White, 1993:

-      при ЗО °С — кількість діастази зменшується на половину за 200 днів ;

-      при 60 °С — кількість діастази зменшується на половину за 1 день ;

-    при 80 °С — всього 1,2 год.

Таким чином, якщо мед кинути в чай

при температурі 80°С, то за 1,2 год його ферментативна активність зменшиться і то лише наполовину, а при 60°С те ж са­ме за 1 день. А хіба ж ми чашку чаю п'ємо цілий день а чи навіть годину. То­му я і стверджую, що можна пити чай з медом "не вприкуску"!

"А як же оксиметилфурфурол?" — спитаєте. Безумовно, кількість його збільшиться. На скільки? Не знаю — не міряв. Але впевнений, що ніякої шкоди від того не буде. Підтвердженням цього слугує те, що всі, підкреслюю — ВСІ фасовані американські меди для того, щоб довше не кристалізувались, перед фа­совкою короткотерміново (на 5 хв) нагрі­ваються до температури понад 80 °С. І після цього вони відповідають їхнім національним стандартам. Правда, вимо­ги щодо рівня оксиметилфурфуролу в них менш жорсткі, ніж у нас. Загалом же страхи перед оксиметилфурфуролом у нас перебільшені (надумані). Стверджу­ють, що в каві і пепсі-колі оксиметилфур­фуролу в сотні разів більше, ніж в медові. А будь-яку карамельку можна назвати "пігулкою оксиметилфурфурольною..."

Зараз про втрату аромату. Читаємо уважно вже наших вчених:

-   при ЗО — 40 °С — починається втрата ароматичних речовин меду — Чудаков (згадаймо, які влітку йдуть з медогонки!!!)

-   при 60 — 70 °С — інтенсивна втрата ароматичних речовин — Чудаков

При ЗО — 40 °С починається, а при температурі більше 60 °С інтенсивно

продовжується втрата ароматичних речо­вин. І куди ж вони втрачаються та ще й інтенсивно? Ароматичні (запашні) на те вони й ароматичні, щоб вилітати з меду і своїм запахом зачаровувати споживача напою (чаю). І більше їм (летким речо­винам) нікуди діватись, як випаровува­тись у повітря. Нехай вилітають і напов­нюють приміщення своїми ароматами і закликають всіх споживати он який чу­довий запашний мед. А "вприкуску" ви проковтнете мед з усіма його ароматами, і ніхто навіть знати не буде, що ви чай п'єте... (аромати просто змарнуємо, про­ковтнемо їх і все...).

Таким чином, ні в якій мірі не сумні­ваючись у результатах досліджень вче­них, а правильно їх читаючи (інтер­претуючи) і дотримуючись їх, я вже більше двох років (після того, як прочи­тав Д.ШЬке) знову став пити чай з ме­дом, кладучи його в чай безпосередньо перед споживанням.

Бджолярський круг/За рентабельну пасіку N° 1, 2010

Информация о материале

Опубликовано: 03 апреля 2015

В.В. СМИРНОВА

Натуропатическое потребительское общество "Валеви Апи", Детская поликлиника №6, г. Воронеж

Пчелиный подмор — это тела погибших пчел. Обычно выде­ляют три вида подмо­ра: а) зимний, б) ве- сенне-летний, в) пче­лы, отдавшие яд при апитоксинотерапии. Об этом удиви­тельном целебном средстве знают нем­ногие, да и те зачастую считают его чем — то вроде знахарского снадобья. Лечение подмором долгое время считалось фик­цией, колдовством, обманом. Лишь со­всем недавно ученые реабилитировали методы профилактики и лечения пчели­ным подмором, научно и предметно до­казали, что он, как и все биологически активные продукты пчеловодства, явля­ется богатейшей природной кладовой уникальных целебных веществ, облада­ет высоким биоэнергетическим потен­циалом и с успехом может использо­ваться для оздоровления человека. Его эффективность несомненна и подтверж­дена врачами-апитерапевтами прошло­го. Еще Гален, знаменитый врач древней Греции, употреблял раздавленных в ме­де пчел при карбункулах, заболеваниях десен, зубной боли, для облегчения про­резывания зубов у грудных детей, для восстановления роста волос. Римский писатель Плиний младший указывал, что зола сожженных пчел, смешанная с маслом, является хорошим средством от многих недугов. Зола сожженных пчел с медом употреблялась как мазь при глаз­ных болезнях, для роста и укрепления волос. Пчелы, сваренные в меде, дава­лись внутрь при дизентерии. Отвар пчел в виде чая употреблялся как мочегонное средство. В английских медицинских книгах XVI в. высушенных и истолчен­ных пчел рекомендуется принимать

внутрь с молоком и вином при водянке, подагре, ревматизме и как растворитель мочевых камней; пчел в меде — при спаз­мах и резях в животе, кровавом поносе, для лечения язв, гнойников и мокнущих лишаев.

Целебные свойства пчелиного под­мора усиливаются и обогащаются при умелом его сочетании с другими биоло­гически активными продуктами пчело­водства, а также с фитопрепаратами, фруктовыми и овощными добавками, растительными маслами и другими при­родными продуктами.

Широкий спектр физиологического действия пчелиного подмора (который, несомненно, будет пополняться с накоп­лением новых научных и практических данных) обусловлен наличием ценней­ших биологически активных комплек­сов:

1.  Тело пчелы включает в себя прак­тически все компоненты меда, пыльцы, маточного молочка, прополиса, воска (аминокислоты, минералы, витамины, ферменты, гормоноподобные вещества), которые в той или иной мере проявляют свои оздоровительные свойства.

2.  Хитиновый покров пчел содержит относительно много таких ценных хи­мических веществ, как гепарин и гепари- ноиды. Они способны подавлять воспа­лительные процессы, стабилизировать кровяное давление, оказывают целебное действие на систему крови, состояние сосудов. Гепарин содержится в тучных клетках соединительной ткани и играет исключительно важную роль в поддер­жании равновесного состояния сверты­вающей и противосвертывающей систем крови. Лекарственный препарат гепарин широко используется при лечении мно­гих заболеваний, связанных с нарушени­ем микроциркуляции, патологией кро

ви, печени, сердца, сосудов, почек и пр. В фармакологии осуществляется слож­ный процесс получения гепарина из хи­тинового покрова пчел, но это достаточ­но дорогостоящая процедура, и получае­мый при этом медикамент дорог и не всем доступен. Тела погибших пчел использовать гораздо легче и дешевле. Хитозан пчел является еще более мощ­ным биологически активным веществом, чем хитозан ракообразных, вследствие чего ему присвоено собственное имя — пчелозан. Уже доказана его положитель­ная роль в регуляции всех видов обмена веществ (углеводного, белкового, вита­минного, минерального, водно-солево­го); общеукрепляющее, противовоспа­лительное, адаптогенное, тонизирующее, регулирующее функцию эндокринной и нервной систем действие. Низкомолеку­лярный хитозан-меланиновый комп­лекс, полученный из пчелиного подмо­ра, обладает выраженным липотропным действием (способностью связывать жи­ры, расщеплять их), способствует сниже­нию высокого уровня холестерина в кро­ви, что является важным фактором пре­дупреждения атеросклероза, ожирения и их «грозных последствий; механически очищает кишечник, нормализует его функцию, уменьшает всасывание токси­нов, что делает возможным предупреж­дение заболеваний желудочно-кишечно- го тракта; действует как профилактичес­кое средство при риске развития диабета. Хитозан способен связывать и выводить радионуклиды и соли тяжелых метал­лов; он активизирует заживление ожого­вой и раневой поверхности без образова­ния рубцов; при нанесении на рану обла­дает кровоостанавливающим и обезбо­ливающим эффектом.

3. Пчелиный яд с телом пчелы стал применяться для лечебных целей издав­на (М.Д. 0ржевский,1960). Затем этот способ апитоксинотерапии был прочно забыт, так как долгое время считалось, что пчелиный яд, принятый внутрь, пол­ностью инактивируется пищеваритель­ными ферментами, а при наружном при­менении не в состоянии преодолеть

кожный барьер. Возможность проведе­ния мягкой, неагрессивной апитоксино­терапии путем назначения пчелиного подмора диктуется следующими факто­рами. Во-первых, в 2003 г. отечественны­ми учеными было доказано, что белки пчелиного яда лишь частично разруша­ются в желудочно-кишечном тракте и могут проникать из него в кровь в виде активных олигопептидов, проявляющих практически все физиологические эф­фекты "малых доз" яда. Во-вторых, пче­линый яд термоустойчив: заморажива­ние и нагревание до 115 "С в течение 60 мин не устраняет его биологические свойства (Т.В. Вахонина,1992, С. Младе- нов,1992). Поэтому действие апитокси- на вполне сохраняется в пчелином под­море после термической обработки (от­вар, распар, криопорошок). В-третьих, применяя пчелиный подмор в сочетании с универсальными проводниками — ме­дом, растительными маслами и другими экстрагентами, можно добиться доста­точного проникновения его активных компонентов через кожу. В-четвертых, употребление пчелиного подмора никог­да не приводит к тяжелым побочным эф­фектам, возможным при пчелоужале- нии, так как пчелиный яд в теле пчелы гармонично сочетается со своим природ­ным антидотом — гепарином (А.Е. Хо­мутов, 1980, Б.Н. Орлов, 1983). Таким образом, использование пчелиного под­мора может быть достойной альтернати­вой в тех случаях, когда проведение тра­диционной апитоксинотерапии проти­вопоказано (ряд заболеваний печени, почек, поджелудочной железы, психики, сахарный диабет и пр.) или затруднено (плохая переносимость пчелиного яда детьми; пожилыми, лицами, ослабленны­ми в результате тяжелых заболеваний, страдающими сердечно-сосудистыми, ве­гетативными, психоневротическими рас­стройствами; при отсутствии условий для пчелоужалении; при необходимости дли­тельной поддерживающей терапии и т.д.).

4. Жир пчелы уникален и в последнее время привлекает внимание ученых и врачей, так как, по некоторым данным, превосходит по ценности рыбий жир (в частности, жир пчелы содержит более полный комплекс полиненасыщенных жирных кислот и только растительные стерины без стиролов холестеринового ряда; он легче усваивается; не приводит к резким колебаниям уровня сахара в кро­ви). На фоне диеты, контролирующей выделение инсулина (40% — углеводы, 30% — обезжиренные белки, 20% — расти­тельные жиры, 10 % — животные жиры), жир пчелы может служить сырьем для синтеза в организме человека группы эйкозаноидов — сильнодействующих ре­гуляторов многих функций организма. Эйкозаноиды снижают риск сердечно-со- судистых заболеваний, регулируют арте­риальное давление, свертывание крови, поддерживают нормальное состояние им­мунной системы, купируют воспаление, способствуют заживлению поврежденных тканей, осуществляют болевой контроль.

5. Пищевые волокна, в большом коли­честве содержащиеся в теле пчелы, улуч­шают секреторную и моторную функцию ЖКТ; являются прекрасными сорбента­ми и освобождают организм от токсинов: эндогенных (продукты нарушенного ме­таболизма и воспаления, излишки холес­терина, мочевая кислота, отжившие и поврежденные клетки) и экзогенных (со­ли тяжелых металлов, радионуклиды, пестициды, гербициды, алкоголь, медика­менты).

В настоящее время описано более 10 препаратов из тела пчел. В качестве сырья для их приготовления можно ис­пользовать пчел, погибших от физиоло­гического старения, голода, холода, не­достатка воды и воздуха, механических факторов. Подмор, образовавшийся в результате инфекционных и паразитар­ных заболеваний или отравления эколо­гическими ядами, непригоден и должен уничтожаться, Для оздоровительных це­лей пчелиный подмор может использо­ваться как в натуральном виде (порошок из тела пчел и трутней), так и смешан­ный с экстрагентом (вода, спирт, масло, мед и пр.). Наиболее часто используе­мые формы: отвары, распары, спиртовые

настойки и экстракты, линименты и ма­зи, медовые композиции, а также тела пчел и трутней в жареном и порошкооб­разном виде. Они могут применяться внутрь, наружно и на слизистые. Пред­назначены для лечебных, профилакти­ческих и диетических целей. В настоя­щее время сообщается о положительных результатах применения пчелиного под­мора в лечебных, профилактических и диетических целях (Э.Е. Лудянский, А.Ф. Синяков, А.К .Рачков, И.А. Филип­пова, Н.И. и Г.Г. Давыдовы, П. Форис, М. Гонэ). Целесообразно его назначение в комплексном лечении при заболевани­ях сердца (коронаросклероз, стенокар­дия, инфаркт миокарда), сосудов (вари­козное расширение вен, тромбофлебит, облитерирующий эндартериит, пораже­ние сосудов головного мозга), почек (мочекаменная болезнь, нефрит), предс­тательной железы (аденома, простатит), эндокринных желез (щитовидной, под­желудочной, половых), при гнойно-сеп­тических процессах (мастит, панариций, фурункулез), нервно-психических забо­леваниях (эпилепсия, астенические синд­ромы), гипертонической болезни, вегета­тивных дисфункциях, атеросклерозе, за­болеваниях кожи, мышц, суставов, зубов, десен, сексуальных нарушениях, пробле­мах зрения, слуха, памяти, иммунодефи­ците. Пчелиный подмор эффективен для профилактики заболеваний и общего ук­репления организма, для повышения умственной и физической работоспособ­ности, при восстановлении после заболе­ваний и операций, при работе или про­живании в неблагоприятных экологи­ческих условиях, для замедления про­цессов старения, в программах коррек­ции массы тела, для укрепления и роста волос. При лечении пчелоужалениями пчелиный подмор может использоваться для смягчения и оптимизации действия пчелиного яда, профилактики аллерги­ческих осложнений, усиления и продле­ния терапевтического эффекта, улучше­ния общего состояния организма. В не­которых странах (Эфиопия, Шри-Лан- ка) он является ценным диетическим

продуктом, источником энергии и пита­тельных веществ. ВЫВОДЫ:

1. Пчелиный подмор — перспективный продукт для естественного оздоровления организма человека. По имеющимся на сегодняшний день научным и практичес­ким сведениям, изготовляемые ех 1ешрого препараты из пчелиного подмора:

 -- обладают высокой полифункциональ­ностью;

-- практически не имеют про­тивопоказаний к применению;

-- не вызывает выраженных проявлений аллергии и других побочных реакций;

-- относительно просты в изготовлении и хранении, удобны в применении;

--- имеют низкую себестоимость.

3.         Для получения оздоровительно­го эффекта необходимо высокое каче­ство пчелиного подмора, обусловлен­ное условиями сбора и хранения, а также экологической и биологической чистотой.

Бджолярський круг/За рентабельну пасіку №1, 2012

Информация о материале

Опубликовано: 03 апреля 2015

Василь СОЛОМКА

Після виходу в світ моїх книжечок "Мій мед - Ваша аптека" і "Пилок квітко­вий (обніжжя бджолине), перга і Ваше здоров'я" більш ніж десятитисячними накладами до мене неодноразово зверта­ються пасічники "- напишіть, діду, такий же "букварик" і про забрус". А коли гро­мада просить, то відмовляти не гоже.

Переглянувши свої публікації, в яких йшлося про забрус, я впевнився, що за 5 — 7 років пасічникування, які пройшли після їх публікації інформації і знань та­ки прибуло, але простим доповненням до того, що я Вам раніше повідав, не обійтись.

І починати треба з терміну (поняття), а іцо ж таке забрус? Щоб однаково ро­зуміти про іцо йдеться. Я переглянув підручники та енциклопедії по бджіль­ництву і (в більшості) з них знайшов „ слово "забрус". Половина з них дає пояс­нення, що це воскові кришечки, якими бджоли запечатують мед в стільниках. Інша половина посилає до терміну "пе­чатка", де практично, те ж саме пояснен­ня. Про продукт бджільництва з назвою "забрус" в цій літературі (спеціалізо­ваній) ані чирк. Хто не вірить — пе­ревірте.

В популярній же літературі (про лікування продуктами бджільництва) термін зустрічається частіше і йдеться про ті ж таки воскові кришечки, і стве­рджується що в них є пилок, прополіс і надчистий віск... Але ж всі ми продаємо верхні частини чарунок стільників з ме­дом. При розпечатуванні вилкою дехто заливає сухі кришечки ценрофужним медом... При цьому співвідношення "кришечки: мед" всі роблять як кому на ум збрело.

Оскільки в літературі (науковій і по­пулярній) задовільного пояснення я не знайшов, я вирішив звернутись до нор­мативних документів. Якщо виходити з того, що в Україні добувається щорічно 50 — 80 тис. тон меду (див. ж. "Пасіка", №3, 2009, с.2), а забрусу десь 20-та час­тина, то продукту під назвою "забрус" в Україні виробляється 2,5 — 4,0 тис тон. Реалізується він орієнтовно по ціні меду (20 — ЗО) грн./кг. Значить в ціновому вираженні цього продукту на ринку на 25—100 млн грн.. Повинен бути держав­ний стандарт на цей продукт, бо сто мілйонів вже. Шукаю ДСТУ... Так от до­повідаю вам — стандарту на продукцію вартістю до ста мільйонів гривень в Ук­раїні немає! (???)

Ну що ж немає так немає. Нам не зви­кати. Більше 10 років у нас не було стан­дарту на мед (користувалися ГОСТ СССР — неіснуючої держави). Чому б і ні? — спитаєте. Багатьма гостами союз­ними користувалися і нічого. Якраз "чо­го". Росіяни розробили свій ГОСТ на мед, а про союзний забули і не активізу­вали його (не змінювали на відповідність новим вимогам і міжна­родним стандартам, законам, досягнен­ням науки. Іншими словами в частині меду нас (нашого меду) неначе і не було на планеті Земля. А ми весь час мріяли і бідкалися про експорт...

Ну добре., немає ДСТУ на "забрус" — відкриваю ДСТУ. Терміни і визначен­ня". І що ви думаєте? Забрусу і там не­має. На гудзики на штанях і на резинку від трусів розробників ДСТУ є, а на про­дукцію десятки мільйонів грн. — немає.

От і давайте спробуємо дати відповідь нашим клієнтам на питання "- Що таке забрус?". Заодно і собі, щоб чітко знати за що і чи правильно ми бе­ремо з людей гроші.

А коли ж з'явився цей продукт, який ми називаємо "забрусом"? Відповідь очевидно (можна) шукати в назві, яка про "кришечку" і про "печатку" нічого не говорить. Я вважаю, що "забрус" це те, що "за брусом". Та частина стільника, яка виступає за бруси, з яких зібрана рамка. У всякому разі сьогодні це так. Ця частина зрізується ножем, який рухають по брусу. Таким чином продукт з назвою "забрус" не міг появитись раніше ніж була винайдена рамка?

А ще таке — верхню частину чарунок стільника просто так же не зрізували, а почали зрізувати лише тоді, коли треба було ставити в медогонку, яка з'явилася в 1865 році.

Таким чином продукт під назвою "забрус" з'явився (міг з'явитися) лише біля 140 р. тому . І те, що в нашій попу­лярній літературі інколи зустрічаються "... на берестяних грамотах у Новгороді в списку товарів, які відпускалися шве­дам, крім звичних воску та меду, трапля­лося слово "забрус". 1 не в малій кіль­кості — пудами..." Це говорить або ж про недобросовісність авторів, які це стверд­жують, або ж переписують один у одно­го. ( В одній з своїх публікацій і я "согрішив"). У випадку ж коли такі за­писи є насправді, тоді можна стверджу­вати, що ми не все знаємо про технології пасічникування на Русі з наявністю у бортях брусів (можливо рамок, чи чо­гось подібного). І верхню частину стіль­ників для чогось же зрізували? Для чо­го? Чи може була медогонка, або ж інша технологія відділення меду? А можливо паші предки знали, що "забрус" то краща частина медових язиків? А це вже мо­жуть бути, без перебільшення, рево­люційні відкриття.

Учені з Інституту бджільництва ім. П.І.Прокоповича (Л.І.Боднарчук та І.М. Нагарна) підкреслюють, що значна різниця виявлена між стільниковим і центрофужним медом за ступенем бак­терицидності, який обумовлений лізо­цимом. У стільниковому меді вміст його досягав 16,25 +/- 5,3 мкг/мл, а в центрофужному — менше 2 мкг/мл. Очевидно не випадково вважають більш цілющим стільниковий мед" ("Пасіка", № 1 за 1996,). А.І.Рут також відзначає, що стільниковий мед має тонкий (ніжний) аромат, якого немає в центрофужному меді, тому що при застосуванні навіть кращих механічних способів відкачуван­ня меду деяка частина його аромату не­минуче втрачається (А.И.Рут и др. "Энциклопедия пчеловодства", М„ 1964 г.). Мені запали в душу ці слова знаних дослідників і я подумки повертався до них, вкотре запитуючи себе: "Чому таку значну різницю за ароматом має біологічно активний мед з одного вулика і навіть з однієї рамки? Чим можна пояс­нити той факт, що в стільнику мед аро­матний і з лізоцимом, а як тільки відка­чали — лізоциму в меді майже немає і він стає не таким запашним.

Для себе я намалював поперечний розріз стільника. Чарунки стільників мають нахил до горизонту більше 7° (для наглядності). І я таки знайшов пояснення, яке мене на сьо­годні поки що влаштовує. Лізоцим (та й інші леткі складові меду), напевне, ма­ють значно меншу питому вагу, ніж мед. І насамкінець концентрується безпосе­редньо під восковими кришечками. Пе­ред відкачуванням меду або під час цьо­го процесу ми зрізуємо кришечки, при цьому відбираючи з меду і левову части­ну лізоциму, який відходить до забрусу, що значною мірою обумовлює його- цілющі властивості.Визначимо відносний вміст лізоциму в забрусі порівняно з центрофужним і стільниковим. За даними Л.І.Боднарчука та Нагарної І.М. процентний вміст лізоциму в відкачаному меді відносно його загального вмісту в меді: (2мкг/мл : 16,25 мкг/мл)х100% = 12,3%. Таким чи­ном, в забрусі залишається біля 88% всь­ого лізоциму і весь він сконцентрований в 5% продукту (меду). Тоді відносний вміст лізоциму в забрусі складатиме: (16,25 мкг/мл х 0,88): 0,05 = 286 мкг/мл. Для наглядності всі ці дані зведені в табл..

Це означає, що вміст лізоциму в за­брусі на порядок (в 10 разів) більше ніж в стільниковому меді і на два порядки (більше ста разів) — ніж в центрофужному. Думаю, що по відношенню до всіх інших складових, які відрізняються від глюкози і фруктози, як і лізоцим за пито­мою вагою, це співвідношення теж дійсне.

Я кардинально змінив своє ставлен­ня до забрусу — почав цінувати його ще більше! Та й чому б ні?! Адже він якісніший від стільників з медом. А про '"первородний" (чистий-чистісінький від бджоли) віск з кришечок забрусу і говорити не варто — не забуваймо, що в стільниках з медом половина воску — з "непевної"" вощини. А тепер порахуємо: якщо зважити, що стільники з медом

удвічі-утричі дорожчі від центробіжного меду, а забрус значно якісніший від стільників з медом, то скільки ж він (забрус) може коштувати?! То ж бо й во­но! А в Україні забрус часто продають за ціною меду, а то й нижче. І ставляться до нього, як до відходів. Можу навести приклади, коли мед, зціджений із забру­су (найкращий мед (!) на кожній пасіці) пускали на самогон, а кришечки (найкращий віск на кожній пасіці !) — у воскотопку разом зі старими стільни­ками. Та й на державному рівні став­лення до забрусу таке ж саме (див. вище). Нагадую, що йдеться про продукцію, вартість якої десятки мільйонів гривень. Це зовсім не по-господарськи!

Тому то я, бджоляр-аматор і беру на себе сміливість запропонувати наступне: Забрусом називати зрізані верхні час­тини запечатаних бджолами чарунок стільників з восковими кришечками і медом.

Співвідношення між цими двома складовими оговорити в ДСТУ або технічних умовах на забрус, які негайно необхідно розробляти, тим кому це визначено!

Бджолярський круг/за рентабельну пасіку №3, 2009